Відоме прислів'я «сім разів відміряй, один раз виріж» є досить влучним і до процесу укладання господарських договорів. Адже закріплені умови у таких договорах будуть основою взаємовідносин між сторонами та, зрозуміло, відповідним чином впливати на їхню господарську діяльність. Однією з груп договорів у такій діяльності виступають договори на реалізацію майна, основними з яких є договори купівлі-продажу та постачання. Враховуючи, що ці договори стосуються всіх учасників цивільних відносин — як суб'єктів господарювання, так і звичайних споживачів — представляється цікавим розглянути окремі гострі питання, що виникають у сторін при визначенні змісту таких договорів.
Відмінності в договорі купівлі-продажу та постачання
Хоча відносини у сфері купівлі-продажу, постачання та міни врегульовані численними нормативно-правовими актами різної юридичної сили, практика вже вкотре підтверджує, що все не врегулюєш. Зараз нерідко можна зустріти непоодиноке змішування в одному документі ознак, властивих договорам поставки з характерними ознаками договору купівлі-продажу, і, навпаки, або тлумачення однією стороною договору поставки як договору купівлі-продажу тощо. Звичайно, навряд чи відсутність чіткого розуміння суті зазначених договорів стане наслідком їхнього подальшого визнання недійсними, проте, враховуючи дещо різне правове регулювання договорів постачання та купівлі-продажу, слід мати на увазі й особливості вимог законодавства, які висувають до сторін щодо їхнього визначення (утримання) ) Того чи іншого договору. Доречно було б тут згадати, що невключення до підписаного сторонами договору умов, що ґрунтуються на вимогах закону, не звільняє сторін від їх виконання. Тому звернемося до визначення цих договорів Цивільним кодексом України (далі — ЦК України) і на його основі окреслимо основні відмінні риси договорів постачання та купівлі-продажу.
Так, ст. 655 ЦК України визначає договір купівлі-продажу як договір, згідно з яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність іншій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) та сплатити за нього певну грошову суму. У той же час, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений термін (строки) товар у власність покупцю для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних із особистим, сімейним, домашнім чи іншим. подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму (ст. 712 ЦК України).
Зробимо висновки з наступного
- Договір купівлі-продажу може застосовуватися у будь-якій сфері, яка не заборонена законом (задоволення особистих потреб, господарська, наукова, культурна діяльність тощо). У свою чергу, договір постачання може використовуватися тільки в господарській діяльності або в інших цілях, не пов'язаних із особистим, домашнім чи іншим подібним використанням. Так, наприклад, згадка у тексті договору (кінцевого) споживача дозволяє визначити такий документ як договір постачання. Якщо ж товар закуповується для матеріально-технічного забезпечення своїх співробітників контрагента — маємо справу з договором купівлі-продажу;
- Якщо укладати договори купівлі-продажу можуть усі учасники цивільних відносин за наявності в них необхідного обсягу дієздатності, то постачальником у договорі поставки може бути лише суб'єкт підприємницької діяльності, а відповідно до ч. 3 ст. 265 Господарського кодексу України (далі — ЦК України) обидві сторони цього договору мають бути суб'єктами господарської діяльності;
- За загальним правилом, предметом постачання є продукція виробничо-технічного призначення та вироби народного споживання, визначені родовими ознаками (ч. 1 ст. 266 ЦК України), тоді як предметом договору купівлі-продажу можуть бути різні види майна (зокрема товар, майнові права ), не виключений із цивільного обороту. Так, частина у статутному фонді, акції, паї можуть бути лише предметом договору купівлі – продажу;
- Якщо договір купівлі-продажу укладається за вільним волевиявленням сторін, то постачання може здійснюватися як на розсуд сторін, так і на підставі державного замовлення (наприклад, закупівля товарів, робіт та послуг для державних потреб).
У результаті додамо, що хоча до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, ці два різновиди договорів на реалізацію майна співвідносяться між собою як загальне та особливе.
Мова документів
Згадаймо, що продавець (постачальник) повинен одночасно з товаром передати покупцеві його складові та документи, що стосуються товару та підлягають передачі разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. З цим положенням ЦК України пов'язане ще одне цікаве питання: якою ж мовою мають бути складені такі супровідні документи, як технічний паспорт, інструкція з використання товарів тощо.
Відповідно до ст. 14 ЗУ «Про захист прав споживачів» на виробника продукції, яким може бути виконавець або сам продавець, покладається обов'язок щодо інформування споживача, зокрема, про правила та умови ефективного та безпечного використання продукції, дані про основні властивості продукції, про умови зберігання продукції ( товару), найменування та місцезнаходження виробника та підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт та технічне обслуговування, термін придатності (служби) товару тощо.
Відповідно до ч. 2 зазначеної статті такі дані повинні міститися у доданій до них документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування. У супровідній документації на продукцію (товари) належать, зокрема, технічні паспорти, інструкції, правила експлуатації продукції, що, власне, загалом можна охопити поняттям «технічна документація».
Додамо, що зазначена вище інформація відповідно до вимог ст. 14 зазначеного закону має надаватися споживачеві відповідно до законодавства про мови. Основу законодавства у цій сфері становить чинний на сьогодні Закон УРСР «Про мови в Українській РСР». Так, згідно зі статтею 13 цього закону, технічна документація в Українській РСР виготовляється українською або російською мовами. Виходячи з наведеного, технічна документація до товарів, що реалізуються в Україні, викладена будь-якою іншою мовою, підлягатиме обов'язковому перекладу українською (бажано), або ж російською мовою.
Відповідальність сторін
Одним із актуальних питань аналізованих договорів на реалізацію майна також є визначення відповідальності сторін. Загалом тут слід керуватися правилом, згідно з яким, якщо розмір штрафних санкцій не визначено законом, санкції за порушення умов договору застосовують у розмірі, передбаченому господарським договором (ч. 4 ст. 231 ЦК України). Тож якщо виробник (постачальник) поставив товари неналежної якості, покупець (одержувач) має право стягнути з нього штраф, відповідно до ст. 231 ЦК України, у розмірі 20% вартості неякісних товарів, якщо інший розмір не передбачено законом чи договором. Зауважимо, що в основному чинне законодавство вирішення питання щодо визначення відповідальності сторін відносить на їх розсуд. Однак слід пам'ятати, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за згодою сторін не допускається.
До речі, на практиці нерідко спостерігаються випадки переплутування таких різновидів штрафних санкцій як штраф та пеня. Тому не зайвим буде нагадати, що неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, визнається штрафом, тоді як пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
